Допоміжні репродуктивні технології (ДРТ)
Допоміжні репродуктивні технології – сукупність медичних методів та підходів, що застосовуються в боротьбі із зниженою фертильністю та безпліддям. Основою сучасних методів ДРТ стали медичні практики, започатковані в 1968 році вченим-ебріологом Робертом Едвардсом та лікарем-гінекологом Патріком Стептоу. В 2010 році Роберт Едвардс отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини за розробку й провадження штучного запліднення. Перша дитина, зачата «in vitro» народилася 25 липня 1978 року. Її звати Луїза Браун й станом на 2020 рік вона щаслива мати двох дітей, народжених природним шляхом.

Методи, за допомогою яких здійснюють ДРТ, діляться на дві великі групи:

  • Не інвазивні, що не потребують оперативного втручання (внутрішньоматкова інсемінація (ВМІ), гормональна стимуляція яєчників, кріоконсервація сперми, перенесення кріоконсервованих ембріонів)
  • Інвазивні, що потребують короткого оперативного втручання (трансвагінальна пункція фолікулів, пункція яєчка або його придатку (TESA), оперативна корекція стану ендометрію та органів малого тазу)


Супутніми методами до ДРТ наразі є методи генетичного скринінгу пацієнтів (каріотипування) та ембріонів (преімплантаційні  генетичні дослідження). Це дозволяє виявити й зменшити ризик негативного впливу генетичних чинників на результативність процедур ДРТ і виключити деякі із них.